В Україні триває повномасштабна війна. Через пережиті біль втрати та небезпеку, невідомість і постійні повітряні тривоги навіть у відносно безпечних регіонах більшість українців перебувають у стресовому стані. Психотерапевтка Тернопільської міської лікарні №2 Наталія Кобліанідзе надає фахову допомогу тим, хто пережив психотравмувальні події, та допомагає поліпшити психічне здоров’я. Її кабінет розташований на першому поверсі поліклінічного відділення поруч з реєстратурою. Сюди можуть звернутися за допомогою мешканці міста та й усі, хто має електронне скерування від сімейного лікаря й потребує такої підтримки.
Наталія Кобліанідзе прийшла на цю посаду з початком великої війни й розповідає, що в перші дні було дуже багато внутрішньо переміщених осіб та й наших краян, які приходили з ознаками стресу, бо не розуміли, що ж коїться: «У багатьох ми діагностували тривожні, депресивні розлади, у переселенців частішали розлади адаптації й це зрозуміло, бо в одну мить люди опинилися в чужому місті без житла, документів, майна. Вони скаржилися, що їх охопила тривога, внутрішній неспокій, відчуття були такі, що відчай не минає й немає тому ради: когось огорнув сум, комусь дошкуляли розлади сну. Взагалі ж потік людей і зараз збільшується, особливо – з надходженням тривожних новин, більшає пацієнтів, коли частішають нічні повітряні тривоги. Звертаються також ті, хто зазнав біль втрати рідних, багато родичів загиблих військовослужбовців. Хоча сказати, що є менш чи більш важкі пацієнти, не можна. Бо кожен, хто приходить до нашого кабінету, має свій біль і ця проблема для людини на першому місці та найважча. Це лише на перший погляд здається, що і тривога, і біль у своїй суті однакові, але в кожного ці відчуття проявляються по-різному».
У своїй роботі Наталія Кобліанідзе використовує розмаїті методи психотерапії. Йдеться про метод арт-терапії, елементи символдрами, соціальний супровід при психологічній травмі, але найбільш ефективним виявився популярний нині метод когнітивно-поведінкової терапії. Це науково-обґрунтований метод, який входить до першої лінії психотерапевтичної допомоги за більшості розладів. Психотерапевтка каже, що він ефективний не лише за багатьох недуг, але й у повсякденному житті його можна використовувати всім, в кого в певний момент виникла потреба психологічної підтримки. Пані Наталія називає когнітивно-поведінкову терапію універсальною методикою, бо вона базується на навичках самодопомоги, якої вчать пацієнтів. Терапевт виступає в ролі путівника, ознайомлює з основними положеннями, елементами цього методу, навичками, які відпрацьовують на заняттях. Так пацієнт навчається сам собі надавати допомогу. Це дуже важливо, особливо – в нинішні часи війни, потрясінь і постійних тривог, коли важко щось спрогнозувати або ж будувати плани на перспективу, тобто в тих моментах, коли невідомо, що може трапитися завтра чи післязавтра. Ця невизначеність і викликає в людини тривогу, бо вона сама своїми думками її нагнітає. Наші думки впливають на наші емоції, які спричиняють тривогу, тому й більшість людей не може з нею впоратися. Метод когнітивно-поведінкової терапії навчає працювати з негативними думками, долати тривогу, а відтак змінювати поведінку. «Коригуючи поведінку, ми змінюємо емоції, а згодом і змінюються наші думки, – твердить психотерапевтка. – Це і є шлях до того, аби самостійно долати критичні ситуації, які виникають в житті. Ми проводимо такі заняття в нашому кабінеті, але людина має ще домашні завдання, тому вдома працює вже самостійно. Тут найголовніше відстежити, що ж спричинило запуск тривоги, що є тригером, тобто «кнопкою», яка запускає тривогу. Тому пацієнт у повсякденному житті спостерігає за тим, в яких ситуаціях виникає тривога та які думки в той момент виникають у голові».
Пані Наталія мовить, що останнім часом почастішали звертання за психотерапевтичною допомогою молодих людей, бо не секрет, що в нашому суспільстві ще стигматизується думка, якщо у слові корінь «псих», то це вже психіатричний діагноз. «Як я туди піду, а що скажуть люди?» – такі міркування і зараз не є винятком. Є частка пацієнтів, які приходять з надією вилікуватися чи в очікуванні професійної допомоги, але не вірять, що психотерапевтична поміч є дієвим інструментом, і тому більше наголос ставлять на зцілювальну силу піґулки. Прийшов якось на прийом один пацієнт, який страждав від панічних атак понад 15 років. Скерувала його невролог, але він не вірив, що ці методики можуть допомогти. Чоловік боявся їздити в ліфті, автобусі, але вже якось пристосувався жити з цим, навчився обходити деякі незручні для себе місця. Не міг сам виходити на зустріч з друзями – контактував телефоном, важко було дійти до призначеного пункту – під’їжджав на авто, про поїздки на відпочинок й мови не могло бути. Чимало часу потребувало те, аби він зрозумів, що це не нормально й приносить йому додаткові складнощі в житті. Чоловік не вірив, що може подолати свій стан, але тривалий час терапії дав результати й коли пані Наталія запитала, а що б хотів він першим зробити після нашої Перемоги, то чоловік сказав, що полетіти літаком в якусь іншу країну.
«Багато звертається зараз наших захисників, військовослужбовців, які пережили страшні події на полях битв, і тут уже ми працюємо в парі з психіатром (віднедавна в нашому кабінеті ввели цю посаду), який призначає медикаментозне лікування, бо за ПТСР воно необхідне, – каже Наталія Кобліанідзе. – Взагалі часто трапляються такі випадки, коли йдуть на війну люди не готові до військової служби, без відповідної психологічної підтримки. Зрозуміло, що і ми, медики, також не були готові до такого напливу пацієнтів з ПТСР, іншими психологічними проблемами, особливостями роботи в умовах воєнного стану. Тому ми вже, як мовиться, на практиці освоїли ці знання. Зараз є багато навчальних проєктів, тому я відвідую такі вишколи, скажімо, пройшла курс лекцій закордонних спікерів, в яких є чималий досвід в лікуванні ПТСР та інших розладів. Спеціальність психотерапевта має початок, але не має кінця – це безперервний професійний розвиток».
Лариса ЛУКАЩУК
Світлина Миколи ВАСИЛЕЧКА
Поради для поліпшення психологічного стану під час війни
Перманентний стрес – це одна з особливостей воєнного часу. По суті, немає людей, які б не відчули цього на собі. Оскільки адаптація до стресу відбувається поступово, важливо допомогти собі впоратися з напругою, підвищеною тривожністю та іншими подібними проблемами. Зробити це може кожен, достатньо внести деякі зміни до звичного способу життя.
Насамперед фахівці рекомендують впровадити у своє повсякденне життя певні ритуали. Наприклад, прогулянка перед сном або щодення читання книги наодинці. Такі прості прийоми допомагають відчути, що, незважаючи на війну, в житті є місце приємним моментам і що не слід відмовляти собі в маленьких задоволеннях.
Психологічний стан добре відновлюється під час перебування на природі, спілкування з тваринами. Тому при кожній можливості вирушайте на прогулянку хоча б у найближчий парк. Якщо у вас немає домашнього улюбленця, то можна провідувати притулки для тварин, тим більше, що їм завжди необхідна волонтерська допомога.
Психологічна самодопомога під час війни також передбачає створення навколо себе безпечного середовища, звісно, наскільки це можливо в таких умовах. До того ж ідеться також і про коло людей, з якими вам комфортно, можете довірити їм власні найпотаємніші думки. Такі нехитрі методи обов’язково покращать ваше самопочуття та допоможуть віднайти ґрунт під ногами. А це саме те, що дуже необхідно всім нам у ці непрості часи.
Якщо ви відчуваєте сильне розгублення, страх чи тривогу, вам потрібно віднайти точку опори. І зробіть це негайно. Відшукайте стіл, стілець чи стіну, на які можете спертися. Постарайтеся зосередити увагу на цьому предметі, як на своєрідній опорі, відчуйте її силу та стійкість.
Зняти напругу в тілі допоможе звичайний самомасаж. Його варто використовувати для розслаблення затиснутих м’язів.
Прийти до себе можна й з допомогою простеньких фізичних вправ. Це може бути присідання, махи руками або навіть почергове напруження та розслаблення певних груп м’язів.
Гарний ефект для заспокоєння дають дихальні вправи. Намагайтеся в такі моменти максимально зосередити свою увагу саме на диханні. Робіть глибокий вдих через ніс, затримуйте подих на чотири секунди та повільно видихуйте ротом. Повторюйте цю вправу аж доки не відчуєте, що ваш стан нормалізувався.
Самопідтримку може забезпечити також ваша уява. Якщо ви відчули страх чи тривожність, заплющіть очі та намагайтеся викликати в уяві образ безпечного місця. Це може бути якийсь спогад з дитинства чи просто уявне місце, головне – щоб саме у вас воно асоціювалося з безпекою та комфортом. Затримайте в уяві цей образ, подумки перенесіться у вказану локацію, загадайте думки та почуття, які вона у вас викликає. Ця вправа дуже проста, проте ефект вона насправді дає доволі потужний.